идеология

Страница: 1

Сообщений 1 страница 4 из 4

Поделиться12012-07-02 16:25:33

Автор: лема
Администратор

В нормально розвинутому класовому суспільстві в пересічного громадянина не виникає питань хто він є і яке місце займає в його ієрархії. Цим зазвичай піклується панівний клас, ідеологія якого змалечку вдовбується в кожного члена, зазначаючи при цьому права і обов'язки. Саме ідеологія відражає і оцінює соціальну дійсність, відповідним чином реагуючи на зміни в економічному базисі суспільства та в політичній його надбудові. Той хто має більше сили, навіть в меншій кількості, керує людською пірамідою, вимушено опікуючись слабшою більшістю в її основі.

Цілком зрозумілі засади, які не суперечать здоровому глузду і не залежать від уподобань. Але як тоді мені, громадянину України, накажете розуміти статтю 15 Конституції, де зазначено, що:

Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може визначатись державою як обов'язкова.

Це що, термінологічний кретинізм законотворців, коли вони пишуть одне, маючи на думці зовсім інше; чи констатація факту появи в світі аморфного, не ідеологічного соціального утворення? В любому випадку, чи це дурість законотворців, чи узаконена дурість,- мені від того не легше. Я й надалі не розумію ні свого місця в складі держави, яка мені має подобатись без жодної надії на взаємність, ні значення України в світі, щоб принаймні не відчувати себе покидьком за її межами. Але тепер, прочитавши 15 статтю, я хоча б усвідомив, що ніхто мені цього і не зобов'язаний пояснювати, що прийдеться мені самому все з'ясовувати.

Чесно сказати, перше враження від політичного різноманіття в Україні доволі гнітюче. Здається абсолютно нікого не цікавить об"єктивний стан речей. Незалежно від того, що насправді відбувається, кожен робить що йому заманеться. Зрозуміло, що така незалежність є свавілля, і такого просто не може бути, щоб в суспільстві не діяли закони, так само не підвладні людині, як і все інше в природі. Тим не менш, що ми бачимо в дійсності? Покрутилась людина трохи у керма або в рингу, засвітилась для загалу, підшукала доброзичливого спонсора і все: Україна вперед. І небезуспішно. Одні, другі. Я вірю в їх щирість. Вірю Ющенко і Януковичу, хоча їх гасла протилежні. Вірю опозиції, яка старанно замовчує національне питання, акцентуючи увагу на економіці, майчи на меті що заможність примирить зіставлену з двох частін країну. Всі вони люди і діють як заведено, як навчили. Але саме політичний калейдоскоп і є тою обективною ознакою, яка свідчить про відсутність у державі головної національної спільноти, і, відповідно, відсутність такого соціального інституту як нація. Країна ж не поділена на дві частину, вона зіставлена з частин, причому примусово. В нашому випадку нація і народ не синоніми, якщо це взагалі тотожні поняття. Українськуй народ - не нація, і якщо цього, як на мене достатньо очевидного факту не усвідомити, і продовжувати спекулювати національними інтересами, це звичайно не розірве країну, яка виникла небезпідставно, але призведе до значних заворушень, які, в свою чергу, уповільнять державний розвиток. Проблему треба не замовчувати, но - вирішувати саме зараз, а для цього, перш за все, її треба зрозуміти.

Заради справедливості слід зазначити, що потрапляючи у владні структури, яких безпосередньо торкаються проблеми тими ж таки діячами попередньо і створені, наші мрійники і негідники змушені жити сьогоденням. Всі ж інші, навколо президента та діючого кабінету міністрів, а це сила-силенна людей втягнутих в політичний процес, всі як один займаються голим популізмом, і, знову таки, небезуспішно. А це є ще одне підтвердження того факту, що згаданий в Конституції український народ . Рopulus - народ в середньостатистичному його вимірі, саме так, народ не як єдність здатна до одностайних дій, а сумарна кількість, широкий загал складений з окремих груп, до найчисельніших з яких і звертаються популісти. І не тільки. Новітній винахід останніх часів,- політологія,- розбурхуючи якусь із верств населення, підстав для чого провладні дурні не провладним дають чимало, з успіхом підміняє галасливістю принцип "голос народу, глас Божий", користуючись замість кількісної переваги гучністю.
Це створює у деяких із нас ілюзію можливості влаштування державного устрою згідно власних уподобань. Людям здається нормальним запозичити, навіть не досвід відбудови держави на етапах її становлення, а його результати, при цьому взагалі не зважаючи на довготривалість процесу. Вони вважають, що федеративним державний устрій може стати для зручності, а двома мовами країна мусить розмовляти по справедливості.

Існування політології та відсутність будь якої ідеології в середині країни свідчать про те, що панівна сила суспільства, якою цілком слушно визнано в Конституції народ, знаходиться сьогодні в пригніченому стані. Причому панівна сила не конкретної спільноти людей випадково опинившихся в межах визначеної кимсь території, а саме суспільства в найбільш загальному розумінні цього терміна. За звичай становлення державного світогляду відбувається навпаки, в розвитку свідомості людей від побуту, через психологію, до ідеологічного рівня. Але Україна була утворена на підставі світової угоди. Ми й надалі сприймаємо себе об'єднаними особистостями, а не єдиним цілим утвореним розвитком від малого до великого. Ми - ні, а вони, наше оточення, - так. Двадцять років тому світова спільнота, так наче з неба вкинула зерно в нашу землю, зернятко єдності. Такого в світі ще не було. Була схожа ситуація, коли Німеччині після програшу світової війни було вказано її місце і засади існування. Чим то закінчилось добре відомо. В національній свідомості прорізався арійський архетип, засвідчуючи хто насправді стоїть біля джерела виникнення нації і його нелюдський характер. Але в нашому випадку не так, український народ не є нацією, і тільки Богу відомо що з цього виросте. А коли виросте і набуде відповідних йому форм, тоді народ сам оцінить нову свою соціальну дійсність і визначить пріоритети. На нашу долю випадає піклуватися тим процесом, що означає, в першу чергу - не нашкодити йому, нав'язуючи старі конституційні форми існування, які придатні тільки для тимчасових урядів, ну а по друге,- донести до широкого загалу саме це розуміння народу і значення в ньому саме українського народу, як останнього з перших, хто в ньому пробудився.

Така от ідеологія. Хто знає, може вся історія цивілізації саме на це і була розрахована? І щось підказує, всім тим хто зараз шматує країну виглядаючи чим би ще можна поживитись, тішитись не доведеться. Скоріше навпаки, світ здригнеться, враховуючи нелюдський його стан, коли кожний українець в світі усвідомить саме то, чого зараз соромиться.

Поделиться22012-07-17 16:38:43

Автор: лема
Администратор

- Я партия самого себя,- озадачил меня на днях приятель простым и внятным определением индивидуализма, гениально обобщая эгоизм равнодушного обывателя и альтруизм идейного активиста. Штирнер и Шредингер отдыхают. Конечно, индивидуализм в качестве мировоззрения состоявшейся личности с одной стороны отсекает любые попытки ведения дискуссии. Кристальная ясность царящая в умах индивидуалистов граничит с абсолютным идиотизмом. Чему-то научить такого человека нельзя. Да и чему, когда он и так все знает? Интернет завален бесплатными советами, в том числе и по мироустройству политически активизировавшихся обывателей, наиболее удачливые из которых: писатели и журналисты, экономисты и спортсмены,- успешные в чем угодно, только не в политике,- влезают непосредственно в общественные дела. Теория никому из них не нужна. Им все рано кто и что говорил когда-то по поводу развития общества. Всем и так все ясно, а раз так, то и думать ни о чем не надо. Люди в таком состоянии реагируют непосредственно на раздражитель. Как бык на тряпку. Сколько ему не говори: нельзя брызгать газом в лицо, и не потому, что это провокация, а потому, что это бесчеловечно,- идиот не услышит. Так то оно так, но зато устами обывателя глаголет истина, что и продемонстрировал мой товарищ.

Принцип партийности, легко и непринужденно введенный моим приятелем в определение индивидуализма, нивелирует теоретические выкладки всех без исключения идеологов, которые базируются на эгоизме как на основном инстинкте,- универсальном начале человеческой активности. Здесь нет ничего особо сложного. Так как всякое мировоззрение является целенаправленным, то бишь - идейным, то в нем должны быть определенные приоритеты: перечень целей и способы их достижения, как и в любой партии. В cвою очередь партийная ангажированность мировоззрения носит объективно-закономерный, независимый от человека характер, а это означает, что эгоизм не заложен в "низменной природе человека". Другими словами каждый человек ищет выгоды по независящим от человека причинам, в силу специфики общественных отношений. -Жизнь заставила,- объясняем мы бесчеловечные свои поступки. Социуму, с незапамятных времен узурпировавшему право каждого на земле быть самим собой, - все человеческое чуждо, а это есть прямое свидетельство, что человек не является по своей природе социальным существом, как то утверждал некогда марксизм. Личность, овладевшая своими слабостями, - да, но не человек. Поэтому поводу следует сказать: держава - это не мы.

Согласитесь, если только в обществе человек проявляет себя именно как человек, благодаря чему мы и понимаем свою глубинную суть, то это еще не повод ассоциировать себя с социумом. Мы же не путаем себя со своим отражением в зеркале, где видим свою внешность. Поэтому социум не составляется из нас, но возникает как следствие наших усилий, как продукт взаимоотношений. И это означает, что недостаточно запереть людей на одной территории, как зверей в клетке, чтобы это сообщество оказалось вдруг государством. В конституции Украины написана ложь. Никак не могли сочинители опереться на многовековую историю украинского государственного строительства из-за отсутствия таковой, или Вам знакомы украинцы отчаянно отстаивающие интересы из деда-прадеда созданного ими дела? Следовательно, не состоялись мы и как нация, чтобы заслужить право, как и все другие нации, на самоопределение. А если это не так, то пусть нам представят хотя бы одного украинца победившего в борьбе за независимость. Даже Чорновол не считал себя таковым, а он, в отличие от нашего политического бомонда, хотя бы боролся за свои идеалы. И дело даже не в том, чем закончилось это неравное противостояние, но - чему это нас научило? Мы же и дальше, принимая желательное за действительное, не зная брода лезем в политические дрязги и позволяем использовать себя в качестве орудия слепой силе государственного понуждения. А зачем? Все же вполне очевидно, просто нужно разделить церковь и государств, отделить государственные институты и армию чиновников от народа.

В 90-х годах прошлого столетия, вместе с исчезновением пролетарской составляющей, советское государство прекратило свое существование, оставляя по себе кучу нажитого непосильным трудом добра и наполненные людьми управленческие структуры. В Союзе на время распада действовала отраслевая система, почему после децентрализации органы управления на местах оказались предоставленными сами себе, никак друг с другом не связанные. Другими словами, в каждой вновь образованной территориальной единице оказалось по меньшей мере по три полноправных наследника: партийно-комсомольская номенклатура, партийно-хозяйственный актив и силовые ведомства. Ах да, была еще и четвертая власть,- пропагандистски-национальная машина в лице так называемой местной интеллигенции. Не надо ходить к гадалке, чтобы понять кто из них победит. То, что одни поделили, а другие прибрали к рукам, рано или поздно, под гиканье четвертой власти, по справедливости подомнут под себя силовики. А кто им может помешать? Они наводили порядок в стране и дальше будут его наводить, и не по каким-то там идеологическим причинам. И не со зла провоцируется возмущение в обществе, и не от жадности. Они так научены,- ломать, причем до самоликвидации. Ни о каком национальном государстве еще лет двадцать даже речи не может идти, но целостность страны они соблюдают как никто другой, потому как - хозяева. Всем, кто рвется сейчас к власти, чтобы красть, хорошо бы знать, что Украина не бесхозная, Богом забытая территория. Впрочем, правительства наши знают, что временные, потому и воруют. Зачем хозяину у себя воровать? И кричать, и шуметь у себя дома ему ни к чему, но шум, громкие разоблачения хозяину положения на руку, лишний повод проявить себя, и ждать этого, судя по всему, осталось недолго.

Таковы реалии, и к ним придется привыкать. К тому же этот процесс сопряжен с происходящей в мире глобализацией, читай денационализацией, которая сопровождается деиндустриализацией общества, что означает перевод трудовых ресурсов в сферу обслуживания и пассивного потребления. Тем самым нам предоставляется время для размышлений. Время собирать камни, а не попусту, от безделья их разбрасывать. Именно. Нации умирают не от инфаркта, а от безделья.

Поделиться32012-08-19 18:19:55

Автор: лема
Администратор

сучасні аспекти практичної філософії
відкритий лист колишньому судді Конституційного Суду України Мироненко О.М.

Шановний Олександре Миколайовичу, не мені Вам казати, що в грудні 1999 року Конституційним Судом України у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови був створений прецедент, наслідки якого, блискуче передбачені Вами в Окремій Думці Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року, мають значний вплив на суспільство, якнайкраще характеризуючи його стан. Життя підтвердило Ваші висновки, ми можемо бачити і безсоромне використання судів виконавчою владою, причому саме проти ініціаторів тодішнього подання, і законодавчу ініціативу провладної більшості Ради у відповідь на "провокаційні спонукання штучно українізувати суспільство методом правового примусу", яка за мовчазною та грізною підтримкою російськомовного населення країни, уперто просуває мовний законопроект, за своїм змістом конкретизуючий "розпливчату депозитивну формулу "можуть використовуватися", якою в Рішенні підмінена жорстка конституційна норма статті 10.

Все так, шановний Олександре Миколайовичу, але, якщо життя підтвердило Ваші міркування, то час розвіяв щонайменші сумніви стосовно обґрунтованості прийняття Рішення. Дійсно, вищезгаданий прецедент фактично підпорядкував судову гілку влади виконавчій, дозволивши використовувати як завгодно, в тому числі і Конституційний Суд. Звільняються судді, спростовуються рішення, і тільки Рішення за номером vd991214 vn10-рп/99 от уже майже тринадцяти років, не зважаючи на Вашу пораду скористатися "тлумачення, що змінюється",- залишається незмінним. Погодьтесь, то, що існує на протязі певного часу, подобається це комусь, чи ні,- обов'язково має на то вагомі причини, і не в самому собі, а в дійсності, яку воно характеризує відповідним чином. Час існування Рішення слід вважати вирішальним аргументом на користь його слушності, що, звичайно, не відміняє і всіх тих, передбачених Вами наслідків, хіба що надає їх на наш розсуд дещо в іншому світлі. Зрозуміло, будь-якого Іону здатна засмутити переміна пророцтва з негативного на позитивне, але як філософа Вас не може не тішити не прикладена об'єктивність суспільних стосунків, в результаті яких все, що стало фактом, перестає бути небажаним, тому що дійсність саме така, яка вона є.

Широкому загалу не зайвим буде нагадати основні положення Вашої Окремої Думки щодо тлумачень положень Конституції, Конституції, в якій були прописані риси ідеальної держави "ухваленої на хвилі піднесення". З точки зору майбутнього неможливо дати оцінку закладеним в ній нормам, просто тому, що ніхто в світі ніколи цього не робив. Якщо так, то скажіть, чому Конституційний Суд країни не мав тлумачити статтю 10 саме вузько-нормативно, тим більше, що це його прямий обов'язок? Людині треба дати можливість вільно вибудувати в своїх взаємостосунках те, власне, що вона і вибудує, і про що ми тепер навіть здогадатись не можемо, чому особистість, нав'язуючи своє бачення розвитку подій, не має права на втручання, навіть тоді, коли процес буде нагадувати саморуйнування державного устрою. Тільки таким чином і можна застосувати згадане Вами в Думці природне право, суть якого полягає у відсутності природного права взагалі. Природне право - це нонсенс, ніхто не має права бути самим собою, тому що він таким є. зрозуміло, що всі ми сьогодні не вільні від впливу суспільства, яке з дитячих років нав'язує нам свої цінності, але ж і Конституція не Карний Кодекс, вона пишеться для людей, а не для злочинців, які порушили природне право бути людиною. Можливо дехто з нас і зараз вважає: що правовий примус (через статтю закону, позитивну норму права) може вирішити будь-яку проблему державного чи суспільного життя,- так приблизно, як було приборкано колись дикий європейський Захід,- але що нам до того? Тамтешні люди донині щиро вірять, що вони - це суспільство добре вихованих негідників, але чи мусить чужа віра впливати на наші вчинки і Рішення?

Дійсно, і за формою, і за змістом Рішення суперечить Конституції, і це не може не тішити, особливо філософа, адже суперечність, зовнішні ознаки якої Ви навели в Думці, свідчить про наявність джерела саморозвитку безпосередньо в новоствореній державі. Безперечно, ситуація, коли на політичній мапі світу без будь-якого втручання зацікавленого в цьому населення виникає цілком самостійна країна, не тільки вражає, але й спокушає всілякого роду розумників скористатись сприятливими, як їм здається, обставинами в особистих чи кланових інтересах, і саме суперечність, розташована в самому серці державотворчого процесу говорить нам про неможливість свавілля, демонструючи нерозривний зв'язок сьогодення з прийдешнім в єдності нового, через існуюче, із всім тим що йому передувало. Як ніщо інше суперечність свідчить, що Україна в якості держави виникла внаслідок об'єктивного процесу розвитку цивілізації взагалі, а не окремої на Землі території. Виправдовуючи історію, таке розуміння дозволяє всім обраним громадою для прийняття відповідальних рішень з надією дивитись у майбутнє при виконанні своїх службових обов'язків. Так само, як і у випадку природного права людини, аполітичність громадської діяльності полягає в її політичності самої по собі, не на підставі якихось уподобань особистості, а об'єктивно. Саме це і засвідчив Конституційний Суд України приймаючи на розгляд саме це подання народних депутатів, що і призвело до прийняття не жорсткого, так би мовити, до конституційного тлумачення статті 10 Конституції, як шлях до втраченої нашої природності. Саме так, об'єктивна необхідність веде людину до самої себе і приводить в стан, в якому вона миттєво приймає чисто людські, необдумані і спонтанні рішення, на заваді чому стоять закостенілі суспільні зв'язки. Тільки зламавши їх людина зможе прийти до беззаперечного виконання, хоч і жорсткої, але не обтяжливої, як і все своє, норми статті 10 Конституції.

13 років тому ні Ви, шановний Олександре Миколайовичу, ні Конституційний Суд України ще не відрізняли особистість в державі і громадянина в суспільстві, ототожнюючи "нове" громадське і "старе" суспільне, плутаючись в словосполученні "публічні сфери суспільного життя", але, треба віддати Вам належне, зуміли цю тотожність відчути. Завдяки Вам тотожність суспільства в самому собі і засвідчила зародження вищезгаданої суперечності, яка сьогодні, на своєму щаблі протилежності яскраво проявляє себе активним несприйняттям нового старим і старого новим, відрізняючи себе для себе через вороже ставлення одне до одного. Власне існування нового, громадянського в Україні тепер відбувається не проявом громадянської позиції населення, а на рахунок відхрещування його від старого суспільного, в нашому випадку радянського способу існування, при якому за допомогою Ради звичайна для суспільства соціальна нерівність вирішувалась в інтересах більшості. Українська мова, якою я зараз користуюсь на письмі, дає нам можливість краще зрозуміти сенс того, що відбувається за нашою участю і відчути велич громади, в той час як російський язик нівелює громадянське до стану цивільного в межах суспільного об'єднання. Об єднання здійсненого на підставі спільної мовної, майнової, етнічної і будь якої іншої ознаки, що ділить громаду на сім'ї, клани, общини. Ясно, що сама ж громада, забезпечуючи таку можливість своєю природною єдністю, ніякого об'єднання не потребує. Складність розуміння цього процесу, а разом з тим і унікальність його протікання в Україні, полягає в тому, що населення не будує нову державу, а відбудовує країну, саме в цьому самому місці де вона колись і була, чому старе в нашій суперечності і проявляє себе в якості нового. Це, мабуть, треба розуміти так, що несвідома наша колишня громадянська єдність, через нав'язану суспільну соціальну нерівність, приходить до свідомого громадянства, яке поглинає нерівність, яка стає його власним моментом: як ліве і праве, як схід і захід,- не перестаючи бути собою, вони перестають бути протилежностями, так як існування кожного зав'язане одне на одне.

Так буде, але поки що ми бачимо об'єктивно-закономірний, деколи болісний процес очищення громади від старих соціальних зв'язків. Зрозуміло, що таке не всім сподобається. Зрозуміло також, шановний Олександре Миколайовичу, і Ваше бажання, як і кожного Іони, провести останні дні у затінку молодої, добре розвинутою української національної держави, саме такої, як Ви це собі і уявляли, і з приводу змарніння якої Ви і переймаєтесь, хоча не працювали над нею, не ростили і не поливали, але, погодьтесь, жодна уявна конструкція не до порівняння з реальною людською громадою, в якій, при визначеній чисельності заблудлих філософів не здатних відрізнити ліва від права, існує невизначена множина бидла, безпомилково оцінюючи ситуацію завдяки Відчуттю. Чи втратила для них українська мова авторитет під час насильницької українізації суспільства? Так, втратила, але разом з тим, вона знищила в суспільстві значення російського язика як засобу міжнаціонального спілкування. Обидві мови більше не об'єднують громаду, тому що громадянська єдність об'єднання не потребує, що люди і засвідчили на наших очах, цілком спокійно реагуючи на інсинуації політичних особистостей, лідерів помираючого суспільства. Чи була зруйнована правова система України? Так, і саме заради того, щоб призвести до нікчемності принцип розподілу влади, тому що в громаді діє принцип вільного волевиявлення людини, в інтересах якої існує правова система, розрахована, по логіці речей, на самознищення, а не на розвиток. Ну і таке інше, про що говорити багато без сенсу. Якщо хтось усвідомив хоч щось із наведеного вище, то все інше він і сам собі додумає, а якщо для когось все це пусте, то така людина - особистість, вона і без цього знає що саме не неї чекає.

Поделиться42012-10-28 12:55:04

Автор: лема
Администратор

Страсти по русскому языку в Украине вызывают по меньшей мере недоумение, и дело тут вовсе не в языке, но в самой страсти, которая превращает общественную жизнь на ее законодательном уровне даже не в театрализованное представление, но - в птичий базар. Кто эти люди? Быть или не быть русскому языку вторым государственным языком,- это вопрос? Неподдельное рвение, проявляемое при его разрешении, заставляет думать, что люди всерьез полагают себя способными влиять на объективные процессы, желая как Боги на политическом Олимпе, путем запретов и разрешений менять суть вещей. Микроскопом можно забивать гвозди, а можно и убить, только какое это имеет отношение к самому предмету разговора?

Язык - явление социальное. Он появляется вместе с обществом, растет, развивается, соответствующим образом структурируясь, и уже в совершенном своем состоянии язык является признаком народа, спсобного действовать как единое целое, отражая в себе все характерные признаки его становления и выполняя соответствующие, присущие только языку народа функции: хранения и передачи накопленного опыта путем непосредственного воздействия на физиологию новых его членов,- тем самым формируя определенную ментальность. В зависимости от того явное это сообщество или тайное в языке народа фиксируется положение человека в мире и его специфическое отношение к окружающему, свойственное только этому образованию. Понятно, что язык господина и раба, язык хозяина и слуги, даже, если они и говорят на одном языке, значительно отличается друг от друга. Один любит существующий порядок и хвалит его, другой - тихо, сам в себе его ненавидит, на животном уровне не принимая несправедливость. Если одних людей язык сплачивает в народ, то других - в том же народе разобщает, без спроса формируя ту самую ментальность: господствующую или рабскую психологию,- изменить которую человеку не под силу.

Таково, вкратце, расположение сил действующих в любом другом существующем этносе на момент появления в нем нового образования, и Украина здесь не исключение. Государство Украина - совершенно новая в мире европейская структура и требуется время для его роста, развития и формирования нового украинского языка. Конечно это будет украинский язык, но - свободный, независимый от вплетенной в его структуру ненависти. Некоторым из наших патриотов, особенно из числа тех, кто одевает детей в вышиванки, следует это хорошенько уяснить: украинец - не оккупант, и не партизан на своей земле, и как свободный человек он может говорить только на языке свободного человека. Кто не помнит своего прошлого - у того нет будущего, а кто живет прошлым - у того нет настоящего. Как мать над своим чадом, мова кидается на всех, кто тянет к нему руки. Неужели у кого-то повернется язык упрекнуть ее в этом? Именно поэтому тяга к своему языку нынешнего поколения украинцев особенно заметна в русскоговорящих областях страны, как раз там, где русский, а точнее советский язык сохраняет свою объединяющую силу и где он выступает в качестве регента при малолетнем правителе. В последние несколько лет мне пришлось довольно часто бывать в этих местах. Донецк, Днепропетровск, Харьков. Расположенное во Львове небольшое строительное предприятие, где я сейчас работаю, в поисках заказов не перебирая хватается за все подряд. Помню в Сумах, в маршрутном такси спросил по русски у водителя дорогу к гостинице, на что парень презрительно что-то процедил сквозь зубы по украински, а когда я уже по украински попросил объясниться внятно, невольно демонстрируя разницу в произношении, - он вообще замолчал, застеснявшись своего ужасного русско-украинского суржика. Понимаете? Человек хочет говорить, но не может. А в Луганске! Наши рабочие, молодые ребята из западных областей страны, обсуждали что-то у кассы ночного магазине, и девочка кассир спрашивает: Вы разговариваете по украински потому что это круто, или Вы приезжие? Вот так: круто!

Так может или не может русский язык быть вторым государственным языком на Украине? Конечно может, но об этом следует спрашивать у первого языка, когда он окончательно оформится в украинский народ. Так, например, как это было в Финляндии, где через 120 лет шведскому языку дали таки статус второго государственного языка. Все зависит от того, как себя регент будет вести в период становления и формирования украинского языка. В мире же есть немало примеров мертвых языков, которыми уже некого обобщать, судя по всему именно из числа тех умников, кто не иначе как сдуру будил спящую собаку национализма, пытаясь самостоятельно, как и некоторые наши деятели, пользуясь властью присвоить себе хоть какой-то статус, если не государственный, то хотя бы региональный. Зачем им это? Если спросить - они Вам не ответят, эти люди разучились думать. Такая человеческая особенность как мышление отпала у них за ненадобностью еще в старые советские времена, и теперь они просто озвучивают желание, свою ностальгию по сытой жизни, куда вернуться им мешает сущая малость - украинский народ,- новое сообщество людей, которое еще толком и разговаривать-то не умеет, чтобы достойно ответить узурпатору. И что сказать? История знает немало случаев захвата власти регентом, который поначалу вещал от имени малолетнего наследника, а затем суетливо от него избавлялся. Только ведь народ - это не человек, это - социальное явление, которое однажды возникнув уже не исчезает, пока не исполнится то, что должно исполнится. Это все равно, что погасить вулкан или остановить шторм. Таковы особенности нынешней ситуации в стране, во всех смыслах разделенной на две равные части. Хочется верить, что в Украине найдется хотя бы одна здравомыслящая политическая сила способная, если не погасить раздуваемую в стране истерию, то хотя бы понять суть происходящего, и не допустить обычное в таких случаях кровопролитие без шансов выжить у каждой из сторон.

Вывод из всего вышесказанного следующий: действовать в интересах украинского языка, чтобы способствовать его становлению и развитию, и, вместе с тем, укреплению украинской государственности, следует, как это ни странно прозвучит, именно в советской интерпретации русского языка, что, в свою очередь будет способствовать и сохранению самого русского языка, что немаловажно для самих делателей. Собственно, именно так это сейчас происходит.
Спрашивается, зачем власти инициировать столь непростой вопрос и давать лишний повод оппозиции обвинить ее в предвзятости. Власть что - глупа? Сейчас же только ленивый во весь голос не кричит, что это борьба за электорат и вопрос языка лучше вообще не трогать, иезуитски привлекая на свою сторону тот самый электорат. Да, хитрости оппозиции не занимать. Тогда почему они, раз такие умные, не у власти и на следующих выборах без шансов на успех, по их же собственному признанию, обвиняя нас в тупости и продажности? Мы что - тупы? Тупы конечно, но не бесчувственны, и в массе своей вполне в состоянии ощутить навязываемую нам ложь. Дело ведь не в языке, а в том, что нам, выворачивая язык навязывают мову, издеваясь и над нами, и над матерью нового украинского языка. Кличко, Азаров, канадско-польские какие-то прокуроры, министры из Тернополя, и дикторы из Ивано-франковских сел. Доколе! Вот об этом и должен быть законопроект. Следует защитить мову от англо-польско-русских на нее посягательств, чтобы она смогла всех нас, как тех опозиционеров, вывернуть наизнанку.

Страница: 1

партия философов

Меню навигации